Дистанційне навчання від 07.04.2020
10:37 07.04.2020
20.03.2020 |
. Життєвий і творчий шлях сербського письменника Милорада Павича. Утілення в оповіданні «Дамаскин» ознак постмодернізму «Закінчивши книгу, опиняєшся на початку наступної історії», — пише К. Рансмайр. Так і ми опиняємося на початку історії сьогодення, початку літератури XXI століття. Її представляють письменники найрізноманітніших течій, напрямів, стилів, від традиційних до найоригінальніших. І чільне місце серед них посідає постмодерніст, сербський письменник Милорад Павич. Про нього і йтиме мова на уроці. Майбутній письменник Милорад Павич народився у Белграді (Сербія), що на березі Дунаю, 15 жовтня 1929 року. В автобіографічному нарисі Павич, описуючи своє народження, особливо підкреслював те, що він з’явився на світ під знаком Терезів. Його батько був скульптором, а мати — учителькою в гімназії (викладала філософію). їх поєднала любов до спорту, особливо захоплювалися закохані лижами і вправами на гімнастичних снарядах. Перші дитячі спогади маленького Милорада пов’язані з материними родичами, які жили на протилежному боці Дунаю, на березі річки Тамиш, у місті Панчево. У них був там свій будинок, а в околицях Панчева — хутір вз кіньми, коровами, стайнями, колодязем і виноградниками. Батько з матір’ю, прихопивши Милорада та його старшу сестричку, частенько каталися човном по Тамишу й гостювали в маминих родичів. Найчастіше бували в діда Аца, який мав великий баштан, де вся сім’я ласувала кавунами. Багато чого із того зачарованого світу Панчева пізніше потрапило в прозу письменника. Твори Павича дуже нагадують твори українського письменника й кінорежисера О. Довженка: у них таке ж відчуття рідної землі та природи, той самий дух і світосприйняття, що й у автора «Зачарованої Десни». Учився Милорад Павич у школі імені Карагеоргія в Белграді. З першого класу до школи ходив самостійно. Батько лише одного разу відвів хлопчика до закладу, оформив документи й сказав, що тепер той буде самостійно щодня о восьмій годині приходити на уроки. «Я так і робив, адже школа була поруч із будинком, і все це не здавалося мені дивним,— згадував Павич. — Узагалі ж, ще до того як я почав учитися, я ходив у якийсь французький дитячий садок, що знаходився в тім же дворі, що й школа, я пам’ятаю кумедну француженку, яку ми називали «тітка Дроль». 1949 року М. Павич вступив до Белградського університету, а 1954 року закінчив відділення літератури філософського факультету. Це були важливі роки в житті майбутнього письменника: він здобував різноманітні знання, йшло формування світогляду та його світосприйняття. Саме тут, в університеті, Павич почав писати, відпрацьовуючи свій оригінальний стиль. «Тоді я був здатний писати о будь-якій годині дня або ночі, — згадував письменник. — Сьогодні пишу тільки вечорами або зранку». Слід відзначити, що в родині Павичів Милорад був не першим і не єдиним письменником: у родоводі по батьківській лінії письменники були ще у XVIII ст. У цій славетній родині завжди хтось займався літературою. Так, наприклад, Емерик Павич ще 1768 року опублікував книгу поезій, він писав десятистопним віршем народного епосу. Сам Милорад Павич ще з дитинства хотів бути схожим на дядька по батьківській лінії, Миколу Павича, який у той час, у середині XX ст., був відомим письменником. Милорад хотів продовжити літературні традиції своєї родини і був дуже радий, що йому вдалося зробити це. «Я завжди любив слухати, як мій дядько Микола, який був чудовим оповідачем, мій дід Аца та моя тітка по матері Емілія згадували випадки з історії нашої родини,— напише у автобіографічних нарисах уже всесвітньо відомий письменник.— При цьому я мимоволі навчався майстерності усного оповідання. У Панчеві в мене було чотири бабці. Одна з них — Козара — була красунею й залишалася нею до глибокої старості. Вона краще за інших її сестер уміла вчинити тісто й могла заспівати пісню про кожен знак Зодіаку, я потім знаходив ці пісні в старовинних календарях кінця XVIII — початку XIX ст.». Тісний зв’язок із народними витоками, фольклорною літературою привели до появи оригінальної поезії і прози Милорада Павича. Він — автор декількох поетичних збірок і численних романів. Добре володіючи російською та англійською мовами, Павич проявив себе як майстерний перекладач творів Пушкіна та Байрона. Професор Павич є дійсним членом Сербської Академії наук і мистецтва (1991), регулярно читає лекції в Белграді, Сорбонні, Регенбурзі, Відні. Твори Милорада Павича найбільш популярні в сучасного читача. «Вашингтон тайме» уважає його «оповідачем, який дорівнює Гомеру», південноамериканська критика характеризує Павича, як «найвидатнішого письменника сучасності» («Веха», Сан-Пауло), а в Іспанії він визнаний «однією з найвеличніших особистостей світової літератури» («Темпо», Мадрид). Основні твори: «Хазарський словник», «Залізна завіса», «Внутрішня сторона світу», «Ліжко на трьох», «Кохання в Константинополі», «Російський хорт», «Скляний равлик».
«Та в будь-якому випадку читати таку товсту книгу означає довго бути самому. Довго бути без того, чия присутність вам необхідна, бо читання в чотири руки ще не ввійшло в ужиток. Тому автор почуває докори сумління і намагається загладити свою вину. Тій прекрасній особі зі швидкими очима й лінивим волоссям, яка, читаючи цей словник і пробігаючи крізь свій страх, мов крізь кімнату, відчуває себе самотньою, — тій особі автор радить зробити таке. Нехай надвечір першої середи місяця вона вийде зі словником під рукою до крамниці солодощів на головній площі свого містечка. Там на неї чекатиме молодий чоловік, який, зовсім як і вона, відчув себе самотнім, згайнувавши час на читання тієї самої книги. їм слід сісти одне біля одного за кавою і порівняти чоловічий та жіночий примірники своєї книги. Вони відрізняються. Порівнявши між собою короткі, написані курсивом речення з останньої сторінки цього словника в жіночому і чоловічому примірниках, вони отримають книгу, складену в єдине ціле, як закінчену партію в доміно, і тоді вона стане їм не потрібного. Тоді нехай вони добре вилають лексикографа, але хай роблять це якомога швидше, в ім’я того, що приходить потім, бо те, що приходить потім, — то тільки їхня справа, і вона найважливіша від будь-якого читання. Я бачу, як на вуличній скриньці для пошти вони розкладають вечерю і, обійнявшись, їдять у сідлах своїх велосипедів. Утім, нехай читача всі ці інструкції не цікавлять. Він може зі спокійною совістю знехтувати будь-якими рекомендаціями і читати так, як їсть, — користуючись правим оком, як виделкою, лівим — як ножем, а кістки кидаючи за спину... Крім того, словник зовсім не обов’язково читати повністю, можна прочитати лише половину чи будь-як частину й тим задовольнитися, що, до речі, зазвичай і відбувається зі словниками. Чим більше шукатимеш — тим більше здобудеш...» (М. Павич «Хазарський словник»)
Автор активно використовує факти візантійської та поствізантійської культури (будівництво храмів по всіх християнських землях на зразок візантійських). Письменник дає можливість вибору шляхів читання твору на двох його «перехрестях» (у тому числі на комп’ютері). Це своєрідна гра з текстом і з читачем, «відмова від монопольного права автора на істину». Детальніше особливості твору розглянемо на наступному уроці. АВТОБІОГРАФІЯ Я письменник уже двісті років. Далекого 1766 року якийсь Павич видав у Будиму збірку віршів і відтоді вважається в колі письменницької родини. Народився я 1929-го на березі однієї з чотирьох райських річок о 8.30 ранку під знаком Терезів (що передують Скорпіону), за гороскопом ацтеків — Змія. Перший раз мене бомбардували, коли мені минав 12-й. Удруге — коли минав 15-й. Між тими двома бомбардуваннями я вперше закохався та під німецькою окупацією вимушено вивчив німецьку мову. У той час я потай вивчив і англійську від одного пана, який палив запашний тютюн. Тоді ж я вперше забув французьку (потім я забував її ще двічі). Нарешті в одній собачій буді, де опинився, рятуючись від англо-американського бомбардування, один колишній царський офіцер почав давати мені уроки російської мови за книжками поезій Фета й Тютчева: інших він не мав. Сьогодні вважаю, що навчання мов було для мене своєрідним перетворенням у різних чарівних звірів. Я любив двох Йованів — Йована Дамаскина та Йована Златоуста (Хризостома). Набагато більше кохань я пережив у своїх книжках, аніж у своєму житті. За винятком того, що триває й досі. Ніч у моїх снах солодко притулялася мені до обох щік. До 1984 року я був найменш читаним письменником у моїй країні, а від того року й надалі — найбільш читаним. Я написав роман у вигляді словника, другий — у вигляді кросворда, третій у вигляді клепсидри і четвертий — як довідник для ворожіння картами таро. Я намагався якнайменше зашкодити людям цими романами. <...> День у день я все менше письменник своїх книг, а все більше письменник майбутніх, які, можливо, ніколи не напишу. Як не дивно, мої книжки дотепер перекладалися 66 різними мовами. Коротше кажучи, я не маю біографії. Маю лише бібліографію. Критики у Франції та Іспанії зазначили, що я перший письменник ХХІ-го століття, який жив у ХХ-му, коли потрібно було доводити безневинність, а не провину. Найбільше розчарування в житті принесли мені перемоги. Перемоги не окупаються. Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою уві сні торкнувся мертвого. Я нікого не вбивав. Натомість убили мене. Задовго до смерті. Для моїх книг було б краще, якби їх автором був якийсь турок чи німець. Я був найвідомішим письменником найупослідженішого народу на світі — сербського народу.
Гадаю, Господь осипав мене безмежною ласкою, подарувавши мені радість писати, але такою ж мірою й покарав мене, може, саме за цю радість.
Уявіть, що ви на презентації нової книжки М. Павича. Як би ви представили його аудиторії? Складіть невеликий усний виступ.
Знати біографію письменника. Прочитати оповідання «Дамаскин», уміти його аналізувати.
|
03.04.2020 |
Оповідання Милодда Павича Дамаскин". " Віртуальний історизм" як характерна ознака творчості письменника. |
Тема уроку. Постмодернізм – одне із найяскравіших літературних явищ останніх десятиліть ХХ – початку ХХІ ст. Постмодерністське мистецтво: елітарна й масова культура.
1. Ретроспекція (погляд в минуле): від міфології до постмодернізму.
Світова література має бігатовікову історію. Запропонована вам таблиця наглядно показує, який довгий шлях пройдено. Кожному часу притаманний свій літературний напрям. Пригадуємо, який (які), записуємо в таблицю.
Міфологія, УНТ |
|
|
|
|
|
|
Постмодернізм |
|
VIII cт. до н.е. – V н.е. |
V – XV |
XV – XVII |
Кінець XVII – XVIII |
XIX |
Кінець XIX - II пол. XX |
Кінець XX – початок XXI |
Зверніть увагу! Художній напрям - термін, що вживається на позначення етапів безперервного процесу розвитку літератури, які відрізняються один від одного специфікою авторського осмислення дійсності (методами) та притаманними їм особливостями й засобами образно-художнього моделювання дійсності (стилями).
Ми живемо в епоху, коли всі слова вже сказані.
С. Аверінцев
Кінець XX ст. низкою дослідників культури визначається як епоха постмодернізму або постмодерну. Постмодерн — широка культурна течія, що охоплює філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки. Постмодернізм (лат. post — після, за і франц. modernisme — сучасний) з'явився на Заході у другій половині XX століття і став визначальним напрямом в естетиці. До культурологічного вжитку слово вніс англійський історик культури Арнольд Тойнбі. Постмодернізм виник як реакція на модернізм, як відчуття кінця історії сучасної епохи. Цей напрям у мистецтві є наслідком доби розпаду цілісного погляду на світ, доби руйнування звичних систем, розчарування. Постмодернізм зосередив увагу на феномені роздробленості, розколотості свідомості індивіда. Мистецтво постмодернізму іронічне, саркастичне, гротескне.
Його «розпізнавальні знаки»:
1. Відмова від будь-якої ієрархії. Стерті межі між високим і низьким, важливим і другорядним, реальним і вигаданим, авторським і неавторським. Зняті всі стильові і жанрові відмінності, всі табу, в тому числі й на ненормативну лексику. Відсутня повага до будь-яких авторитетів, святинь, немає прагнення до позитивного ідеалу. Найважливіші прийоми : гротеск; іронія , яка доходить до цинізму; оксюморон.
2. Інтертекстуальність (міжтекстовість). Оскільки межі між дійсністю і літературою скасовані, весь світ сприймається як текст. Постмодерніст впевнений, що одне з його завдань - інтерпретація спадщини класиків. При цьому сюжет твору частіше за все не має самостійного значення, а головним для автора стає гра з читачем, якому пропонується впізнати сюжетні ходи, мотиви, образи, приховані та явні ремінісценції (запозичення з класичних творів, розрахованих на читацьку пам’ять) в тексті.
.
2. Складаємо літературознавчий словник до карти:
Алюзія –
Інтертекстуальність –
Іронія -
Колаж –
Ремінісценція –
Симулякри –
Скриптор –
Хаосмос –
Словники можна знайти тут:
https://onlyart.org.ua/dictionary-literary-terms/#І
http://www.ukrlit.vn.ua/info/dict/
http://klas.sadzhavka.org.ua/mod/page/view.php?id=266
3. Додаткову інформацію отримуємо, пройшовши за посиланнями:
4. Граємо: відповідаємо на питання «так» чи «ні».
А. Постмодернізм - світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ ст. прийшов на зміну модернізму. Цей напрям - продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем - світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Так ні
Б. Постмодернізм зобов’язаний своїм виникненням розвиткові новітніх засобів масових комунікацій - телебачення, відеотехніки, комп’ютерної техніки.
Так ні
В. Постмодерністи переконані, що людина не здатна ні змінити, ні пізнати світ. Вони заявляють про стирання опозицій: прекрасне - потворне, добре - лихе, комічне - трагічне, реальність - вигадка, зміст - форма, ціле - частина, наука - мистецтво, високе - низьке.
Так ні
Г. Постмодерністи вважали, що усі сюжети, мотиви, образи використовувалися в літературах попередніх епох, отже, художній твір - це алюзія, ремінісценції, колажі, цитати, а письменник - конструктор, який творить свою реальність, не підпорядковуючись ідеологіям.
Так ні
Д. Межі між елітарною та масовою культурою в літературі постмодернізму чітко окреслені.
Так ні
Е. Основними рисами постмодернізму є скандальність, антиміщанський пафос, емоційне заперечення попереднього, первинність як позиція, віра у високе мистецтво, виразність кордону «мистецтво — немистецтво».
Так ні
IV. Виконуємо творчу роботу (на вибір).
1. Пишемо есе «Чому бібліотека (божевілля, карнавал, кентавр, лабіринт, різома) є одним із ключових символів постмодернізму?»
Зверніть увагу! Різома (від фр. Rhizone) – специфічна форма кореня,
що не має чітко вираженого центрального підземного стебла
(за І.Ільїним).
V. Перевіряємо свої знання: проходимо тест.
1. Постмодернізм - це
А літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.
Б світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям - продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем - світоглядно-філософських, економічних, політичних.
В одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х рр. XIX ст. Основною рисою є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.
Г низка художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на початку XX ст. й рішуче порвали з реалістичною традицією
2. Хронологічні межі постмодернізму умовно визначають
А початком XX - початком XXI ст.
Б серединою XIX - кінцем XX ст.
В останньою третиною XX — початком XXI ст.
Г кінцем XIX - початком XX ст.
3. Для митців постмодернізму було характерне поєднання ідейних та естетичних засад культурних епох:
А Ренесансу і класицизму
Б романтизму і реалізму
В античності і середньовіччя
Г всього світового літературного і культурного процесу.
4. Поетиці постмодернізму притаманні
А інтертекстуальність, іронічність, колажність
Б синкретизм, культ розуму, універсалізм
В раціоналізм, мімесис, ієрархія жанрів
Г антонімічність і подвійність світу, його інтуїтивне сприйняття
5. До постмодернізму як етапу розвитку літератури належать твори
А Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо
Б Р. М. Рільке, Г. Аполлінера, О. Блока
В У. Еко, П. Зюскінда, М. Павича
Г Ф. Кафки, Дж. Джойса, М. Пруста.
6. «Новому баченню світу» в межах літератури постмодернізму притаманні
А настанова на пошук духовних засад буття
Б орієнтованість виключно на суб’єктивність та ірраціональність мистецтва
В чітка обумовленість часу, місця та дії
Г заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.
7. Постмодерністський герой — це людина, яка
А уособлює гармонію, емоційно стійка, морально врівноважена
Б перебуває на перехресті різних часів, епох, просторів
В намагається знайти точки дотику між реальним і фантастичним світами
Г кидає виклик обставинам.
8. Текст, побудований таким чином, що він перетворюється на систему, ієрархію текстів, водночас становлячи єдність і численність текстів, - це …
А гіпертекст
Б потік свідомості
В роман-епопея
Г роман-притча.
9. Ознаки постмодернізму вперше виявилися у творі
А «Ім’я троянди» У. Еко
Б «Поминки по Фіннегану» Дж. Джойса
В «Хозарський словник» М. Павича
Г «Запахи» П. Зюскінда
10. Художньо-смисловим центром у творах постмодернізму є образ
А автора
Б тексту
В героя
Г епохи
11. Художній прийом, який дає можливість письменникам вільно пересуватися у часі, просторі, культурних шарах, свідомості й підсвідомості
А фантастика
Б метафора
В гіпербола
Г гра
12. У постмодерністській літературі зображення, копія того, що насправді не існує, отримало назву
А синестезія
Б симулякр
В сугестія
Г сублімація.
( за матеріалами Internet)
VI. Домашнє завдання. Підготувати повідомлення або анкету, візитівку одного з письменників-постмодерністів (У. Еко, М. Павича, П. Зюскінда)
Інформацію можна знайти тут :
http://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/
http://dovidka.biz.ua/predstavniki-postmodernizmu/
Дистанційне навчання від 07.04.2020
10:37 07.04.2020