ДРАМАТУРГІЯ наприкінці XIX — на початку XX ст.

ЗМІНИ В ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ ХІХ–ХХ ст.

Ми боролися не тільки за новий театр, а й за нову людину та новий світ.

Б. Шоу

Наприкінці XIX ст. в європейському театрі відбуваються кардинальні зміни, які засвідчили появу нових тенденцій у драматургії. У різних країнах письменники шукали нові шляхи відображення дійсності, поєднуючи здобутки попередніх літературних напрямів (реалізму, романтизму, натуралізму) із засобами модернізму (імпресіонізму, символізму, неоромантизму та ін.). Новітні тенденції в драматургії на межі XIX-XX ст. стали називати «нова драма». До неї належать різні за світоглядними позиціями й індивідуальними стилями митці, але їх об’єднує подібність ідейно-естетичних принципів, що відрізняють «нову драму» від «старої» (драматургічних творів попередніх епох — шекспірівський театр, класицистичні твори, реалістичні драми тощо). Засновником «нової драми» уважають Г. Ібсена (Норвегія). до драматургії цього періоду також долучилися інші талановиті митці: Б. Шоу (Англія), А. Стріндберг (Швеція), Г. Гауптман, Б. Брехт (Німеччина), А. Чехов (Росія), М. Метерлінк (Бельгія) та ін. «Нова драма» стала початком докорінної перебудови драматургії, яка тривала протягом усього XX ст.

«Ляльковий дім» Г. Ібсена на сцені Королівського театру в Данії

Одним із найдавніших театрів у Європі є Королівський театр у Данії, заснований у XVIII ст. До кінця XIX ст. на його сцені йшли переважно п’єси, у яких висміювалися звичаї дворян і міщан. До речі, тут з успіхом ставили комедії Мольєра. Новий напрям діяльності театру був утілений 21 грудня 1879 р., коли на його сцені відбулася прем’єра п’єси Г. Ібсена «Ляльковий дім». Глядачі відразу помітили, що ця драма надзвичайно відрізняється від інших творів. Тоді її сприйняли як маніфест фемінізму. Однак у п’єсі йшлося не тільки про боротьбу за права жінки й засудження засилля «чоловіків» у різних галузях життя. Зміст «Лялькового дому» набагато глибший — трагізм усього тогочасного суспільства.

У п’єсі було подано багато життєвих драм персонажів, а конфлікти у фіналі не вирішені.

8 лютого 1884 р. «Ляльковий дім» був поставлений в Олександринському театрі м. Санкт-Петербурга. Головну роль зіграла видатна актриса М. Савина (Нора). П’єса справила значний вплив на оновлення російської драматургії, зокрема на творчість А. Чехова.

Королівський театр м. Копенгаген. (Данія). Фото. 1890-1900-і роки

Провідні ознаки «нової драми»

1. У центрі уваги «нової драми» постала особистість, переживання й відчуття якої визначали загальну атмосферу доби. Особистість у «новій драмі» зображували вже не як «соціальний тип» (це було притаманне реалізму), а як неповторний та унікальний світ, «духовний симптом» суспільства. Внутрішні порухи душі тепер найбільше цікавили авторів, які вбачали в них утілення моральних, соціальних і філософських проблем буття.

2. Якщо в «старому» театрі йшлося про окрему трагедію в житті певної людини, то в «новому» — про загальну трагедію життя особистості та людства. драматурги закликали до осмислення глибинної сутності дійсності, звільнення людського духу, пошуку шляхів відновлення гармонії світу.

3. «Нова драма» перетворилася на місце ідейних дискусій і духовних поривань. Зовнішня дія поступилася внутрішнім конфліктам. Якщо в «старому» театрі автори наслідували реальне життя, достовірно зображували дійсність, то в «новому» — відтворювали лише загальну атмосферу часу, прагнучи показати внутрішні протиріччя особистості, духовні пошуки епохи. рушієм сюжету стала не зовнішня інтрига, дії, вчинки персонажів, а психологічні колізії, зіткнення ідей та моральних поглядів.

Українська «нова драма»

Наприкінці XIX — на початку XX ст. принципи «нової драми» утверджуються також в українській драматургії. Леся Українка активно використовувала форми неоромантизму й символізму. У її творчості вперше у вітчизняному мистецтві досягає свого апогею інтелектуальна та психологічна драма, у якій увага з побутових обставин перенесена на переживання персонажів, їхні духовні шукання. Новим кроком у розвитку української драматургії стала творчість В. Винниченка, який розробляв філософську та морально-етичну тематику, прагнучи осмислити сучасні проблеми за допомогою засобів психологічної драми. Письменник органічно поєднав різні художні напрями й течії: реалістичні — з експресіоністськими, символістські — з натуралістичними, показавши складний синтез духовного буття епохи.

Одним із видатних представників українського ренесансу був М. Куліш, який у своїй драматургії пройшов шлях від реалізму до модернізму й показав, за

4. На відміну від «старої драми» з її конкретним змістом, «нова драма» характеризується більшою умовністю та узагальнювальним смислом. Драматурги на межі XIX-XX ст. не ставили за мету точно відобразити певні події, їхні твори — своєрідна метафора життя особистості (передовсім її внутрішнього життя) і світу.

5. У той час змінюються відносини між драмою та глядачем (або читачем). Якщо раніше глядач лише спостерігав за дією на сцені та співчував персонажам, на яких дивився зовні, то тепер глядач мав переживати й мислити разом із героями, бути залученим до «внутрішньої дії».

6. У «старому» театрі герої, як правило, поділялися на головних і другорядних, позитивних і негативних. У «новій драмі» немає такого поділу. Тут усі персонажі важливі, позбавлені однозначних характеристик, і кожен з них має певне значення для розуміння ідейного змісту твору.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

«Чайка» А. Чехова — новаторська п’єса російської драматургії

17 жовтня 1896 р. в Олександринському театрі в м. Санкт-Петербурзі відбулася прем’єра драми А. Чехова «Чайка» (режисер Є. Карпов). Головні ролі зіграли відомі на той час актори. Незважаючи на їхню майстерність, вистава успіху не мала. Однак невдачі зазнав не автор, а стара театральна система, яка не була готова до постановки таких п’єс. Режисер зрозумів п’єсу як мелодраму, де головна героїня протистоїть усім іншим персонажам — обивателям. Але зміст п’єси набагато ширший: тут ішлося про трагедію не однієї людини, а всього покоління, про трагедію буття в глобальному смислі. Тому грати цю п’єсу потрібно було по-новому, необхідні нові форми, нові засоби театральної естетики, які, урешті-решт, знайшли режисери К. Станіславський та В. Немирович-Данченко разом з акторами Московського художнього театру, символом якого згодом стала чеховська чайка. Нова прем’єра цієї ж п’єси відбулася

18 грудня 1898 р. й викликала бурхливі овації. «На сцені відбувалося щось дивовижне: ішла не п’єса — там було саме життя. Життя як воно є, уражаюча драма, коли в сусідній кімнаті цокотіли ножами й виделками...» — згадувала Т. Щепкіна-Куперник. «Чайка» принесла в російську драматургію нову гірку правду й складну психологію, кардинально змінивши напрям розвитку російського театру.

Вистава А. Чехова «Чайка» (Вс. Мейєрхольд сидить на підлозі, у центрі; К. Станіславський — справа). Московський художній театр. 1898 р.

7. «Стара драма» відзначається пафосом дії, активної боротьби, а «нова» — пафосом роздумів, глибоких переживань, духовних протиріч буття.

8. «Нова драма» змінила засоби традиційної поетики. Прагнучи розкрити ідейні та моральні проблеми доби, митці, використовуючи елементи реалізму й натуралізму, дедалі більше зверталися до можливостей модернізму, який набирав сили, відкривав нові обрії для мистецтва. у «новій драмі» виявилися ознаки символізму, імпресіонізму, неоромантизму, сюрреалізму, експресіонізму тощо.

9. Якщо в «старій драмі» досягнення окремих митців можна було об’єднати в єдиний напрям або течію, то в «новій драмі» цього зробити просто неможливо, оскільки авторські індивідуальності драматургів були неповторними, кожен із них створив власну художню систему. Наприклад, можна говорити про символістську драму М. Метерлінка, психологічний театр А. Чехова, інтелектуально-аналітичний театр Г. Ібсена, «драму ідей» Б. Шоу, епічний театр Б. Брехта та ін.

Домашня робота.

1.Опрацювати конспект.

2.Підготувати презентацію Моріс Метерлінк.

3.Прочитати «Синій птах» Метерлінка.

https://rada.info/upload/users_files/24010718/d62bda04b47030f23a0d487ce51cc307.ppt

Моріс Метерлінк(1862- 1942)." Синій птах". М.Метерлінк як теоретик "нової драми".Концепція символістського театру.

Моріс Метерлінк «Синій птах». М. Метерлінк як теоретик і практик «нової драми». Концепція символістського театру

— Поміж відомих новаторів у галузі драматургії відомі імена Б. Брехта, Г. Ібсена, Дж. Б. Шоу. Кожен з них зробив свій внесок у розвиток національного театру та драматургії. Моріс Полідор Марі Бернар Метерлінк також один із загальновизнаних експериментаторів. Цього найвидатнішого драматурга Бельгії, якого ще за життя називали бельгійським Шекспіром, вважають засновником символістського театру. Моріс Метерлінк — лауреат Нобелівської премії з літератури (1911). Найвидатніші твори М. Метерлінка, створені на зламі ХІХ-ХХ ст., досі правлять за взірець символістської драми.

— Моріс Метерлінк — найбільший теоретик і драматург символізму, творець «театру мовчання», бельгійський Шекспір, як називали його сучасники.

Майбутній письменник народився в Ґенті, стародавньому місті Східної Фландрії, у родині нотаріуса. Початкову освіту здобув у єзуїтському колежі, що наклало помітний відбиток на його світогляд, вплинувши на формування «фламандського містицизму». Після закінчення колежу Метерлінк вивчав право в Парижі, однак юриспруденція не цікавила юнака, адже він мріяв про літературну творчість. У цей час він багато читав, товаришував із Шарлем Лерберґом і Ґреґуаром Леруа, видатними письменниками Бельгії. Адвокатом працював недовго, оскільки потреба творити виявилася нездоланною.

1886 року Метерлінк вирушив до Парижа. Саме там розпочалося його письменницьке життя. Його перша збірка віршів «Теплиці» (1887) вразила читачів своєю незвичністю, дивовижним поєднанням образів і акцентуванням на невпізнаному, що було лейтмотивом усіх поезій. У «Теплицях» втілився настрій ранніх драм Метерлінка, які зараховували до «статичного театру», або «театру мовчання». Після цієї збірки поезій згодом з’‎явилося ще дві. З’‎явилася також книжка філософського характеру «Скарби смиренних» (1896), у якій автор обстоював поетичне, сповнене фантазії, загадковості, таємничої краси мистецтво. Він не сприймав копіювання сірої буденності на засадах натуралізму, відкидав спрощене й надто раціональне тлумачення життя в дусі філософії позитивізму.

Філософську основу художніх поглядів бельгійського драматурга становив ідеалізм, причому в його містичному варіанті метерлінк на місце католицького Бога поставив якесь безлике і фатальне. Невідоме, що керує світом і вороже людині. Перед особою всесильного Невідомого люди — це тільки слабкі й жалюгідні істоти, «тендітні й випадкові мерехтіння, що без явної мети віддані у владу подиху байдужної ночі». Людина ж, будучи осередком Невідомого, повинна жити «без справи, без думки, без світла». А головне — без слова, тому що неможливо виразити словами невимовне, таємницю: «істинне життя твориться в мовчанні». Отже, «театр мовчання» Метерлінка став своєрідним художнім утіленням його філософії.

1908 року з’‎явилася п’‎єса-казка Метерлінка «Синій птах», яка стала найвідомішим його твором.

Драматургічна творчість митця була відзначена 1911 р. Нобелівською премією з літератури. Його захоплено називали найбільшим драматургом сучасності, стверджували, що він перевершив самого Шекспіра, сперечалися, чи він сумний песиміст, чи сонячний, лагідний оптиміст, щасливчик у житті й мистецтві.

Драматург важко переживав початок Першої світової війни. Жорстокість збройного протистояння, руйнацію всіх гуманістичних цінностей, озвіріння загарбників він зобразив у романтичній драмі «Бургомістр Стільмонда».

Помер М. Метерлінк 5 травня 1949 р. в Ніцці.

— М. Метерлінка вважають засновником символістського театру. Хоча він ніби й не був у прямому розумінні слова релігійною людиною, однак через містицизм межа між вірою в Бога і світоглядом драматурга майже зникла. Місце Бога в його світогляді посіло ще більш невиразне і невизначене поняття — Невідоме. Трибуною Невідомого став символістський театр Метерлінка — «театр смерті».

Усім керувало Невідоме, над світом панували небачені, «фатальні сили, наміри, які нікому не відомі». Часом Невідоме набувало вигляду смерті, але лише часом — подальша конкретизація цієї загадки неможлива людина — жертва. Невідомого, безсила й жалюгідна істота, віддана у полон «байдужої ночі». Відповідно «наша смерть керує нашим життям, і наше життя не має іншої мети, ніж наша смерть».

Усе символічне у «театрі смерті», усе — лише натяк на Невідоме. Людина залишена наодинці із загадкою, із Невідомим. Драматичний конфлікт звужений, усі перипетії, усі можливі ускладнення зняті. «Театр смерті» був першою фазою драматургії Метерлінка.

На початку 1890-х рр. митець переглянув свою символістську концепцію. І від «театру смерті» перейшов до «театру надії». Тож наступні п’‎єси Метерлінка відрізнялися від «театру мовчання». Наприклад, у п’‎єсі «Смерть Тентажіля» (1894) смерті протиставлено кохання. Сестри Тентажіля прагнуть визволити його з-під влади Невідомого. І це вже не статична драма — герої стали до боротьби з Невідомим. Тепер, на думку письменника, найважливішим стало «людство», часткою якого були «ми», а «бідність, праця без надії, злидні, голод, рабство» — це слова не Божої волі, а «наша власна справа». Письменник прагнув переробити містику, песимізм, оспівував активність, боротьбу, пізнання, а в плані естетичному подальший шлях драматурга пролягав від символізму до романтизму, від «театру смерті» до «театру надії» Найвідоміший твір цього періоду — «Синій птах».

1. Асоціативне малювання

· Усно опишіть Моріса Метерлінка за асоціаціями, які він та його творчість у вас викликають.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати біографію М. Метерлінка; дочитати драму «Синій птах».

Виписати цитати для характеристики образів.

https://rada.info/upload/users_files/24010718/1aa6fba5e9a9ce7ff3277e31435c01b5.ppt

https://www.youtube.com/watch?v=__D5IuPVq2s

https://www.youtube.com/watch?v=HTUbnRr4PlE

Найвидатніші здобутки світової літератури доби ан­тичності, Середньовіччя та Відродження

         «Серед найрізноманітнішого приладдя, потрібного людині для життя, книжка — найдивовижніше. Решта є, сказати б, продовженням органів її тіла. Мікроскоп і телескоп є певною мі­рою продовженням функції ока, телефон — голосу; орало і меч — це своєрідне продовження руки. Книжка ж — це дещо відмінне: вона виступає як продовження людської уяви та пам’яті»,— писав відомий аргентинський письменник, один із основоположників по­стмодернізму, Хорхе Луїс Борхес. Про книгу найдавніших часів та її творців поговоримо сьогодні на уроці.

Літературний диктант

(Кожна правильна відповідь — 1 бал)

1. Назвіть три найдавніші книги, у яких закладені основи релі­гійних віровчень і які є моральними кодексами народів, що їх створили, джерелом натхнення для багатьох митців наступних поколінь.
2. Вихідною основою європейських літератур є
3. Автор «Іліади» та «Одіссеї».
4. Осуд війни та її жорстокості, співчуття людському горю, повага до людини, поетизація її героїзму та подвигу — це основні дум­ки ...
5. В «Одіссеї» поєднуються елементи
6. Найвідоміша давньогрецька поетеса.
7. Автор трагедії «Прометей закутий».
8. Поетизація римської доблесті, патріотичного служіння дер­жаві, величі Риму як провідної настанови й основного пафосу, присутні в поемі...
9. Найвідоміший твір римського поета Овідія Назона ...
10. Кого чи що оспівує Вільям Вордсворт у сонеті «До прекрасно­го»?
11. Що є джерелом сюжетів, тем, образів і мотивів античної літера­тури?
12. Що лежить в основі тематики й проблематики античної літера­тури?

• Пригадайте, які крилаті вислови в нашій мові пов’язані з антич­ністю. (Авгієві стайні; сізіфова праця; яблуко розбрату; троян­ський кінь; що дозволено Юпітеру, не дозволено бику; людина є мірилом усіх речей; Платон мені друг, але істина дорожча; часи змінюються, і ми змінюємося разом із ними тощо)
• Складання таблиці «Світогляд людей часів Середньовіччя»

Світогляд людей часів Середньовіччя

Бог

Апостоли, ангели Папа, кардинали, служителі, церкви Миряни: королі, царі, наближені до них, прості люди

Тварини

Рослини

Земля

Сатана

У середні віки виникли п’ять нових культурних зон — близь­косхідна, індійська, східно-азіатська, візантійська, західноєвро­пейська, що відповідають п’ятьом регіонам — спадкоємцям давніх культурних традицій.

У цей час деякі народи пережили «золотий вік» своєї літератури.

Допишіть у таблиці приклади найвидатніших представників цих літератур, їхні найвідоміші твори.

(Таблиця має завершений вигляд. Для учнів її презентують з пустою другою колонкою.)

Коментування рядків поезій середньовічних поетів

1. Цьому хисткому світу не радій:

Він тільки дурить, хитрий лицедій.

Добро його за казочку вважай,

А зло його витримувати вмій.

(Рудакі, пер. В. Мисика)

2. Всі таємниці пильно зберігай,

Щоб не дізнався нелюд і шахрай.

І зваж: як з іншими ти поведешся,

Того від інших і собі чекай.

(Омар Хайям, пер. В. Мисика)

3. Собака більшої достойний шани,

Ніж той, хто ближньому кує кайдани.

(Гафіз, пер. А. Кримського)

4. Хоч Гафіз — неначе вбогий, але ти йому не вір:

В нього груди — повні скарбів, він з кохання багатир. (Гафіз, пер. А. Кримського)

[в іншому перекладі: «На душі — скарбниця щастя, я з кохання наче цар».— Авт.]

5. Я щастя у житті зустрів В моїм коханні оддалік.

(Дж. Рюдель, пер. М. Терещенка)

6. Складу тому свій кращий спів,

Хто йде вперед на ворогів!

(Б. де Борн, пер. М. Терещенка)

7. Хай же душу веселить Молодість грайлива!

(З вагантів, пер. М. Борецького)

1. «Розшифруйте» малюнок

Учитель.

                   Ще однією яскравою сторінкою літератури Серед­ньовіччя є героїчний епос. Створювався він в епоху племінних міжусобиць, у період становлення державності та боротьби з чужо­земцями. Темою його були історія народу, боротьба за народну єд­ність. Головний герой усіх народних епосів — воїн-богатир (Ілля Муромець, козак Голота, Роланд, Давид Сасунський, Рустам, Сід та ін.)

         «Данте є поетичним вінцем та увічненням того, що ми називаємо середніми віками. Уся культура, усі вірування, усі муки і надії тих часів знайшли вираз у його поемі», — писав І. Франко.

• Про яку поему йдеться?
• Кому присвячені більшість віршів Данте, поема, хто є Дамою його серця?
• Які проблеми порушено в поемі «Божественна комедія»?
•  Чому заклик Данте «Возлюбіть світло знання!» звучить викли­ком Середньовіччю? (
• Яка форма вірша поеми?
• На скільки частин поділяється поема? Назвіть ці частини.
•  Який поширений прийом використав Данте у творі?
• Хто головні герої поеми?

         Які особливості мови поеми, у чому новизна твору стосовно неї?

2. Раннє, високе і пізнє Відродження в літературі: запис головних ознак епохи

• Великі наукові та географічні відкриття;
• створення національних держав, розвиток світової торгівлі;
• формування літературних мов нації;
• відродження античної спадщини;
• виникнення нової свідомості — гуманізму;
• ідеал людини — усебічно розвинена особистість;
• у центрі уваги літератури й мистецтва — людина, її внутрішній світ (в античності — людина і її зовнішній світ).

Домашнє завдання

Повторити основні відомості про вивчені епохи.

Підготувати усний твір «Найяскравіші для мене сторінки доби античності, Середньовіччя й Відродження».

https://rada.info/upload/users_files/24010718/520aab467533e8c9a1f2888ca96cc25e.ppt