Мовленнєве виховання

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЗАУЧУВАННЯ ВІРШІВ ІЗ ДОШКІЛЬНИКАМИ

Обраний вірш повинен відповідати віковим особливостям дитини. Художній поетичний твір повинен подобатися своєю музикальністю, яскравістю образів, приносити естетичне й моральне задоволення, викликати бажання пережити знову й знову ті почуття, які викликав вірш, відтворювати, чути ще раз тощо.

Увесь вірш від початку і до кінця треба не поспішаючи, виразно прочитати дитині. Розуміння змісту сприяє ефективнішому запам’ятовуванню. Якщо дорослий розповість вірш напам’ять, то ефект буде більшим. Слід пояснити незрозумілі слова та вислови. Часто нерозуміння з’являється при перших спробах дитини, коли вона перекручує, замінює незрозуміле іншим словом або постійно забуває його. Головне — доступно пояснити.

Усі діти мають свої особливості запам’ятовування. Серед них виділяють три основні типи: аудіали (які легко запам’ятовують інформацію на слух), візуали(яким треба побачити те, що запам’ятовується) і кінестетики (яким треба торкнутися, потримати в руках об’єкти інформації). Від цього будуть залежати обрані допоміжні прийоми запам’ятовування. Для аудіалатреба по-різному емоційно промовляти текст (і пошепки, і голосно, і як ведмежа, і як зайчик тощо). Візуалам необхідно побачити картинку: або в книзі, або намальовану батьками. Дорослим не треба боятися, що вони не мають достатньо художніх здібностей, сам факт малювання привертає увагу дитини. Кінестетикам допоможуть різноманітні жести, які, як опори, нагадуватимуть, про що буде далі у вірші. Самостійно визначити, до якого типу належить дитина, можна практичним шляхом, звернувши увагу на спосіб запам’ятовування, який найбільше їй сподобається і який у подальшому виявиться більш ефективним.

Не треба вимагати, щоб дитина одразу запам’ятала і повторила весь вірш. У когось виходить легко запам’ятати великий за обсягом вірш, а комусь треба повторювати протягом тижня один і той самий вірш. Але якщо ви будете спокійні й упевнені, підбадьорюватимете дитину, у неї обов’язково все вийде як слід. До речі, пригадайте, а як швидко ви самі запам’ятовуєте.

Треба повертатися до вивчених раніше творів. Таким чином ви будете тренувати довготривалу пам’ять і поповнювати поетичну скриньку дитини.

Деякі особливості заучування віршів

у різні дошкільні періоди

У молодшому дошкільному віці (від 3 до 4 років)легше запам’ятовуються вірші, в яких наявні образність, лаконізм, предметність. Малюк швидко запам’ятовує короткі вірші, в яких багато дієслів та іменників, де конкретність і образність поєднуються з динамічними діями. Як правило, це чотиривірші, в яких описуються знайомі дитині іграшки і тварини, прості за композицією, з яскраво вираженою римою. Завдання вивчити вірш не ставиться. Це відбувається мимовільно в процесі багаторазового повторення.

Удома дорослий може скористатися прийомами, які використовують вихователі в дитячих садках. Дорослий пропонує дитині повторювати рядки разом з ним, а потім просить її розповісти весь вірш, підказуючи слова, які вона забула. Потім читає вірш таким чином: він починає — дитина закінчує рядок. Допомагає запам’ятати вірш наочність та його театралізація.

Сильне враження справляють вірші, коли вони розповідаються дорослим у відповідній ситуації. Ось, наприклад, осіннім похмурим ранком, виглянувши у вікно, мама промовляє:

Висне небо синє,

Синє, та не те;

Світе, та не гріє Сонце золоте.

(З вірша Якова Щоголіва «Осінь»)

У середньому дошкільному віці (від 4 до 5 років)тематика віршів стає різноманітнішою і охоплює різні сфери життя дитини (природа, родина, дитсадок). Традиційно до кола читання входять твори поетів-класиків (Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Рильського). Для вивчення напам’ять обираються вірші обсягом два чотиривірші.

Оскільки вивчення віршів відбувається із залученням довільної пам’яті, то важливим моментом є створення мотивації: вірш вивчається для якоїсь події (на свято, щоб розповісти бабусі тощо), дитину попереджають, що треба постаратися запам’ятати.

Кращому запам’ятовуванню сприяють такі прийоми:

виконання ігрових дій із предметами під час читання;

домовляння дітьми слів, які римуються;

читання віршів-діалогів за особами;

драматизація.

Зверніть увагу: вірш заучується повністю, без поділу на окремі рядки та строфи.

У старшому дошкільному віці (від 5 до 6 років)збільшується обсяг віршів, ускладнюється їх зміст і художні засоби. Але напрям роботи з вивчення принципово не змінюється порівняно з попереднім періодом.

Для кращого запам’ятовування вірша можна ставити запитання за змістом тексту, а відповідати цитатами із цього вірша.

Особливу увагу і в середньому, і в старшому дошкільному віці треба приділяти виразності читання. Для цього можна використати такі прийоми:

основний прийом — зразок виразного читання, дорослого;

підказування потрібної інтонації;

нагадування випадку із життя дитини, схожого на описаний у вірші, щоб правильно відтворити почуття;

аналіз характеру персонажів, що допомагає обрати потрібну інтонацію (Яка лисичка? — Хитра. — Як вона говорить? — Улесливо, вмовляючи.)

Головне, що ви маєте пам’ятати, коли з дитиною вивчаєте напам’ять вірш, — це повинно приносити задоволення обом. Краще зупинитися раніше, ніж дитина стомиться. Краще цим не займатися, якщо дитина категорично відмовляється. Краще взагалі не займатися вивченням напам’ять, якщо це вас і її нервує і дратує.

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

Перше прилучення дітей до трудової діяльності відбувається у спільній із дорослим праці, у процесі якої вони опановують найпростіші трудові навички, що є передумовою переходу в недалекому майбутньому до самостійних форм організації трудової діяльності. Основними формами організації праці дітей дошкільного віку в дитячому садку є трудові доручення, чергування, колективна праця.

ТРУДОВІ ДОРУЧЕННЯ

За змістом та організаційною структурою доручення є найдоступнішою і найпоширенішою формою організації дитячої праці. Сутність їх полягає у покладанні на індивіда, групу певних обов'язків, виконання певних завдань. Вони мають чітку спрямованість на результат.

Залежно від критеріїв виокремлюють такі види доручень:

— за складністю: складні та прості;

— за тривалістю: короткочасні, епізодичні та тривалі;

— за характером організації дітей: індивідуальні та групові.

Молодшим дошкільникам вихователь дає прості доручення, які є епізодичними, короткочасними (наприклад, покласти на місце іграшку, принести стілець та ін.). Починаючи з середнього дошкільного віку дітям доручають складніші і триваліші справи, які можуть бути пов'язаними з проханням або звертанням до інших осіб, прибиранням і підтриманням порядку в ігровому куточку, доглядом за тваринами у куточку живої природи тощо.

За змістом діяльності щодо виконання доручень їх поділяють на:

— доручення, пов'язані з участю в іграх, використанням іграшок, організацією занять;

— побутові доручення;

— доручення допомагати малюкам (для старших дітей);

— доручення - прохання дорослих;

— доручення, пов'язані з роботою в куточку живої природи, на земельній ділянці дитячого садка.

Виконання доручень виховує у дошкільнят обов'язковість, відповідальність, привчає їх до вияву вольових зусиль щодо самоорганізації діяльності задля досягнення результату. Але для цього важливо, щоб діти усвідомлювали доцільність, значущість для них загальної справи, конкретних доручень. Доручаючи дитині самостійну справу, педагог має враховувати відсутність соціального, трудового, комунікативного досвіду дитини, рекомендуючи у зв'язку з цим раціональні способи її виконання.

Ефективним щодо цього може бути ознайомлення дитини з такими правилами виконання доручення:

— отримавши доручення, подумай, чи правильно ти зрозумів, що потрібно робити;

— сплануй, як виконати цю роботу;

— працюй не поспішаючи, щоб результат приніс задоволення і користь;

— проінформуй про завершення справи того, хто доручив її тобі;

— проаналізуй, чи не потрібно зробити ще щось.

Зацікавлений у вихованні самодостатніх особистостей педагог заохочуватиме ініціативу дошкільнят у прийнятті і виконанні доручень.

Виконання групових доручень привчає дітей до узгодження своїх дій, збагачує їх досвідом співробітництва, прищеплює гуманістичні почуття, виховує вміння бути уважними одне до одного, допомагати одне одному.

ЧЕРГУВАННЯ

Ця форма доручення полягає у систематичному виконанні дитиною трудових обов'язків стосовно своїх одногрупників. Чергування суттєво стимулюють розвиток дитини, адже вони вимагають немалих зусиль і напружень, що зумовлює її фізичне зміцнення, набуття знань про властивості та якості різних предметів, виробляє усвідомлення значущості своєї праці, навички роботи на конкретний результат. Вони є дієвим засобом виховання почуття відповідальності у дошкільників, формування самостійності, працелюбства, взаємодії у колективній роботі.

Наприкінці молодшого дошкільного віку вихователь починає залучати вихованців до виконання деяких обов'язків чергових у їдальні, а починаючи з середнього дошкільного віку, діти чергують систематично в їдальні, на заняттях, у куточку живої природи тощо.

З дорослішанням дошкільників поступово ускладнюються їхні доручення за змістом роботи, формами об'єднання дітей, вимогами до самостійності й самоорганізованості. Залежно від мети, яку переслідує педагог, для чергувань об'єднують дітей з однаковим рівнем трудових умінь, працелюбства, почуття відповідальності (для вдосконалення навичок взаємодії у колективній роботі) або з різним, але не дуже контрастним рівнем трудових умінь і самостійності (з метою вирівнювання розвитку). Для забезпечення психологічної сумісності дітей під час колективних чергувань педагог має добре знати їхні індивідуальні особливості, з урахуванням яких розподіляти конкретні доручення.

СПІЛЬНА ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ.

Використання цієї форми організації трудової діяльності дітей можливе у старшому дошкільному віці. Вона може об'єднувати всіх дітей групи і бути колективною (прибирання кімнати або майданчика, робота на клумбі та ін.). Колективній праці властиві спільна мета, відповідальність за результат, розподіл праці між учасниками, залежність їх один від одного.

Об'єднання дітей для колективної праці є ефективним за наявності у них досвіду співробітництва, належного оволодіння навичками конкретних видів праці.

Знання індивідуальних особливостей дітей дає змогу об'єднувати їх у групи різних рівнів співробітництва:

— об'єднання дітей високого рівня співробітництва з однолітками низького рівня, які симпатизують один одному;

— включення дітей низького рівня співробітництва у групи, до яких належать найактивніші діти високого рівня розвитку взаємин.

Систематичність залучення дітей до трудової діяльності забезпечують різні її форми організації.

Дослідники виокремлюють такі види колективної праці, як праця поруч, загальна і спільна праця.

Праця поруч — форма організації трудової діяльності, за якої діти незалежно один від одного, одночасно виконують індивідуальні завдання. У процесі роботи поруч виникає безпосереднє спілкування, яке часто спонукає дітей до надання допомоги одне одному, створює сприятливі умови для виховання доброзичливих стосунків. Цей спосіб організації трудової діяльності є проміжним етапом до колективної праці.

Загальна праця— форма організації колективної діяльності дітей, яку характеризують спільні мета і результат. Загалом трудовий процес розгортається як індивідуальний. Наприклад, дітям необхідно прибрати стелаж з іграшками. Для цього вони повинні виконати конкретні завдання: одна дитина витирає іграшки, друга — полички, третя — лялькові меблі, а спільним результатом буде порядок на стелажі. Значущість кожного окремого результату і зв'язок його з іншими виявляється тільки після закінчення всього процесу діяльності.

Спільна праця— складний різновид колективної діяльності, що передбачає досягнення спільного результату шляхом виконання послідовних трудових дій над певним об'єктом, який переходить від одного учасника трудового процесу до іншого. Всі трудові дії при цьому мають певну завершеність (наприклад, прибирання снігу на майданчику передбачає такі послідовні трудові дії, як згрібання, наповнення ящиків, перевезення). Цей вид колективної праці використовують у старшому дошкільному віці, він потребує чіткої організації. Під керівництвом вихователя діти попередньо обговорюють суть і послідовність дій, з урахуванням складності трудових операцій визначають кількість учасників для кожної з них, розподіляють дії між учасниками, враховуючи їхні бажання і можливості.

Різноманітні ситуації взаємодії потребують дотримання дітьми, які об'єдналися у групи, певних правил-регуляторів. Ознайомлення дітей із цими правилами є одним із засобів педагогічного керівництва їхніми взаєминами. При цьому слід враховувати і залежність правил від моральних норм, які є більш загальними вимогами. Особливої уваги педагога потребують вихованці, які, знаючи правила і вимагаючи дотримання їх від інших, самі ігнорують їх. Таким дітям варто доручати спільну справу разом з активними однолітками, які добре засвоїли моральні норми, внаслідок чого спрацьовує ефект взаємодоповнення: активні діти співпрацюють з тими, хто охоче бере участь у спільних справах, а ті, хто формально ставиться до моральних вимог, за такої ситуації вже не можуть ухилитися від них. Схвалення вихователем такого співробітництва, його попередня оцінка (“Я впевнена, що ви успішно впораєтесь із завданням”) орієнтують дітей на сумлінну працю.

Використання різних форм організації трудової діяльності дітей збуджує у них “прагнення серйозної праці”, без якої життя людини “не може бути ні гідним, ні щасливим”

(К. Ушинський).

ОБРАЗОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

ЯК ЧИННИК ВИХОВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

В умовах гуманізації суспільства зростає соціальна роль творчої особистості, здатної активно мислити, шукати, отримувати й використовувати зібрану інформацію. Одним із пріоритетних напрямів виховання юної особистості є розвиток її творчості. І саме мистецтво зі своїм багатогранним, різноманітним, дивовижним і захоплюючим світом впливає на всі сторони духовного життя дитини, пробуджує творчу активність, розвиває розум, формує естетичні уявлення, моральну поведінку.

Розглядаючи творчу діяльність дітей дошкільного віку, дослідники виокремлюють у ній такі характерні риси:

• оригінальність, пошукова й дослідницька активність; здатність віднайти свій оригінальний спосіб вирішення проблеми; визначення власної думки та реалізація її у формі художнього чи інтелектуального продукту;

• здатність аналізувати та порівнювати явища; самостійно переносити знання в іншу ситуацію; визначати варіативність у проблемних ситуаціях; визначати нові функції та ознаки знайомого предмета чи об’єкта;

• розумова активність задля самостійного набуття достатніх знань для конкретної діяльності; емоційна оцінка та самооцінка створеного персонажа чи зображеного явища.

Творча діяльність дошкільника складається з багатьох компонентів. Її специфічна складова – фантазія: найвища напруга особистих емоційних і духовних сил, коли задум стає реально існуючим «художнім явищем» і втілюється в «художньому витворі».

Творчість в образотворчій діяльності дошкільника – це здатність знаходити ідеї в складних, незвичних ситуаціях, нестандартно бачити й використовувати реальні предмети; здатність змінювати форму об’єкта, щоб він виступав у новій якості; здатність оригінально використовувати й поєднувати різні засоби художньої виразності з елементами інтеграції видів образотворчої діяльності, - результатом чого є власний художній твір.

Щоб надати творчого характеру образотворенню дитини як складової різнобічного розвитку особистості, необхідні відповідні педагогічні засоби, зокрема:

• створення емоційно насиченого середовища;

• ігри на засвоєння певних знань і оволодіння зображальними навичками і вміннями;

• вправляння у різних видах образотворення;

• самостійна образотворча діяльність дитини.

Відомо, що самопізнання і пізнання навколишнього світу реалізуються через безпосередні почуття. Зустрічі дитини з творами живопису, казками, цікавими явищами та об’єктами довкілля допомагають помічати красу, радіти й дивуватися їй, виявляючи свої почуття. Хвилювання, збудження, радість, острах, втіха чи невдоволення характеризують ставлення дитини до того, що її оточує. Слухаючи й вивчаючи художні твори, спостерігаючи природні явища, вона переймається первинними естетичними емоціями, які впливають на зміст і динаміку її сприймання, уваги, уяви, мислення, пам'яті.

Розглядаючи й милуючись твором живопису, графіки, декоративно-вжиткового мистецтва, дитина має змогу не лише побачити його зовнішні характерні ознаки, а й «зануритись» у нього, почути шелест листя, відчути на щоках теплий вітерець, гру сонячного зайчика на долоні, вдихнути пахощі осіннього лісу, морського бризу або квітучої яблуні. Вона прагне передати свої почуття словами, інтонацією голосу, а бажання відтворити їх у зримих образах спонукає взятися за олівець, фломастер, пензель.

Розвиткові творчості старшого дошкільника сприяє підтримка дорослого у бажанні слухати, реагувати, наслідувати, повторювати, розглядати, обстежувати й емоційно-ціннісно сприймати все, що навколо нього.

Засвоєна мистецька й естетична інформація та набуті художні прийоми формують образотворчі вміння та навички дитини. Практична образотворча діяльність розвиває вміння добирати й варіювати виражальні художні засоби. Збагатити їх допоможе поєднання в одній роботі різних видів образотворення: малювання з аплікацією, ліплення з малюванням, конструювання з малюванням, ліплення з аплікацією. Так дитина матиме змогу більш цілісно втілювати свої задуми в образотворчій діяльності.

Вправи на сприйняття та засвоєння дітьми потрібної інформації по світ природи, про розмаїття в ньому форм, кольорів, відтінків із подальшою образотворчою діяльністю стимулюватимуть їхню ініціативу, пошуково-дослідницьку активність. Дитина вчитиметься віднаходити власний спосіб вирішення проблеми; аналізувати й порівнювати явища, самостійно переносити набуті знання в іншу ситуацію, варіювати свої дії; надавати нових функцій та ознак знайомим предметам чи об’єктам; емоційно оцінювати створених персонажів або зображені явища.

Певний час образотворча діяльність дитини спрямовувалася на кінцевий результат – оволодіння певними технічними уміннями й навичками. Нині ж акцент змінився у напрямку власне образотворення. На сучасному етапі пріоритетним є надання уваги самому процесові образотворчої діяльності дитини.

Цей процес ґрунтується на сприйнятті образів та відтворенні їх у слові, пластиці, малюнку. Коли діти працюють, педагогові бажано широко послуговуватися поетичними засобами виразності супровідного мовлення, вдаючись до образних порівнянь, вживаючи слова, щ визначають моральні якості людини, і прагнучи ввести їх до активного словника дитини. Доречні будуть і специфічні зображальні терміни: холодні та теплі кольори, тло, світлотінь; фарби – яскраві, соковиті, розмиті, прозорі, насичені; колірна гама і пляма, палітра кольорів; слова пов’язані з композиційною побудовою картини: план картини, побудова в крузі, прямокутнику, трикутнику, на смузі, в русі чи в статиці. Діти отримують практичний досвід від дорослого, тож йому варто оперувати й певними художніми термінами: колорит, повітряна легкість, композиція, рівновага, ритм, симетрія, простір, динаміка, зображення, стилізація та ін..

Дитину приваблює той чи інший вид образотворчої діяльності, коли вона вже має певну підготовку, відповідні інтереси й зацікавлення. Змістом організованих спостережень виступає для неї сама навколишня дійсність: світ природи, людей, предметів. Почуття, образні уявлення, переживання під час спостережень зосереджуються в її пам'яті й слугують основним джерелом для створення художнього образу.

Спостереження в навколишньому світі за природними явищами та суспільними подіями збагачують уяву, фантазію, виховують почуття, характер юної особистості, яка зростає, усталюється.

Щоб діти мали однакові можливості творити, доцільні такі методи роботи:

• спостереження (наприклад, за ростом і цвітінням квітів, розглядання художніх репродукцій);

• обстеження (наприклад, вази, овочів, фруктів на дотик для визначення їхньої форми, фактури);

• бесіди (наприклад, про розмаїття форм і кольорів квітів, листя);

• маніпулювання (наприклад, із предметами на площині, у просторі, на фланелеграфі);

• демонстрація послідовності зображальних дій (наприклад, рисунки на плакатах, зразках-картках; наочно-практичний показ);

• дослідницький та частково-дослідницький методи;

• заохочення, стимулювання.

Важливою умовою для розвитку творчих здібностей дитини в образотворчій діяльності є збагачення її образно-асоціативного мислення, уяви, фантазії, розкриття внутрішнього «Я». Необхідно створювати загальну позитивну атмосферу, що допоможе зробити невимушеним процес створення, народження неповторного, оригінального художнього продукту.

Основою для розвитку творчості є та діяльність, у якій проявляються здібності дитини, а розвиток здібностей найефективніший тоді, коли гармонійно поєднуються природні задатки, мотиви діяльності та вплив зовнішнього оточення.