Зарубіжна література вчитель Калюжна Н.В.

.

Життєвий і творчий шлях сербського письменника Милорада Павича. Утілення в оповіданні «Дамас­кин» ознак постмодернізму

 «Закінчивши книгу, опиняєшся на початку наступ­ної історії», — пише К. Рансмайр. Так і ми опиняємося на початку історії сьогодення, початку літератури XXI століття. Її представля­ють письменники найрізноманітніших течій, напрямів, стилів, від традиційних до найоригінальніших. І чільне місце серед них по­сідає постмодерніст, сербський письменник Милорад Павич. Про нього і йтиме мова на уроці.

Майбутній письменник Милорад Павич народився у Белграді (Сербія), що на березі Дунаю, 15 жовтня 1929 року. В автобіогра­фічному нарисі Павич, описуючи своє народження, особливо під­креслював те, що він з’явився на світ під знаком Терезів.

Його батько був скульптором, а мати — учителькою в гімна­зії (викладала філософію). їх поєднала любов до спорту, особли­во захоплювалися закохані лижами і вправами на гімнастичних снарядах. Перші дитячі спогади маленького Милорада пов’язані з материними родичами, які жили на протилежному боці Дунаю, на березі річки Тамиш, у місті Панчево. У них був там свій буди­нок, а в околицях Панчева — хутір вз кіньми, коровами, стайня­ми, колодязем і виноградниками. Батько з матір’ю, прихопивши Милорада та його старшу сестричку, частенько каталися човном по Тамишу й гостювали в маминих родичів. Найчастіше бували в діда Аца, який мав великий баштан, де вся сім’я ласувала кавунами. Багато чого із того зачарованого світу Панчева пізніше потрапило в прозу письменника. Твори Павича дуже нагадують твори україн­ського письменника й кінорежисера О. Довженка: у них таке ж від­чуття рідної землі та природи, той самий дух і світосприйняття, що й у автора «Зачарованої Десни».

Учився Милорад Павич у школі імені Карагеоргія в Белграді. З першого класу до школи ходив самостійно. Батько лише одно­го разу відвів хлопчика до закладу, оформив документи й сказав, що тепер той буде самостійно щодня о восьмій годині приходити на уроки. «Я так і робив, адже школа була поруч із будинком, і все це не здавалося мені дивним,— згадував Павич. — Узагалі ж, ще до того як я почав учитися, я ходив у якийсь французький дитячий садок, що знаходився в тім же дворі, що й школа, я пам’ятаю ку­медну француженку, яку ми називали «тітка Дроль».

1949 року М. Павич вступив до Белградського університету, а 1954 року закінчив відділення літератури філософського факуль­тету. Це були важливі роки в житті майбутнього письменника: він здобував різноманітні знання, йшло формування світогляду та його світосприйняття. Саме тут, в університеті, Павич почав писа­ти, відпрацьовуючи свій оригінальний стиль. «Тоді я був здатний писати о будь-якій годині дня або ночі, — згадував письменник. — Сьогодні пишу тільки вечорами або зранку».

Слід відзначити, що в родині Павичів Милорад був не пер­шим і не єдиним письменником: у родоводі по батьківській лінії письменники були ще у XVIII ст. У цій славетній родині завжди хтось займався літературою. Так, наприклад, Емерик Павич ще 1768 року опублікував книгу поезій, він писав десятистопним віршем народно­го епосу. Сам Милорад Павич ще з ди­тинства хотів бути схожим на дядька по батьківській лінії, Миколу Павича, який у той час, у середині XX ст., був відомим письменником. Милорад хотів продо­вжити літературні традиції своєї родини і був дуже радий, що йому вдалося зроби­ти це. «Я завжди любив слухати, як мій дядько Микола, який був чудовим опові­дачем, мій дід Аца та моя тітка по матері Емілія згадували випадки з історії нашої родини,— напише у автобіографічних нарисах уже всесвітньо відомий письмен­ник.— При цьому я мимоволі навчався майстерності усного оповідання. У Панчеві в мене було чотири бабці. Одна з них — Козара — була красу­нею й залишалася нею до глибокої старості. Вона краще за інших її сестер уміла вчинити тісто й могла заспівати пісню про кожен знак Зодіаку, я потім знаходив ці пісні в старовинних календарях кінця XVIII — початку XIX ст.».

Тісний зв’язок із народними витоками, фольклорною літе­ратурою привели до появи оригінальної поезії і прози Милора­да Павича. Він — автор декількох поетичних збірок і численних романів. Добре володіючи російською та англійською мовами, Павич проявив себе як майстерний перекладач творів Пушкіна та Байрона. Професор Павич є дійсним членом Сербської Акаде­мії наук і мистецтва (1991), регулярно читає лекції в Белграді, Сорбонні, Регенбурзі, Відні. Твори Милорада Павича найбільш популярні в сучасного читача. «Вашингтон тайме» уважає його «оповідачем, який дорівнює Гомеру», південноамериканська критика характеризує Павича, як «найвидатнішого письменни­ка сучасності» («Веха», Сан-Пауло), а в Іспанії він визнаний «од­нією з найвеличніших особистостей світової літератури» («Темпо», Мадрид).

Основні твори: «Хазарський словник», «Залізна завіса», «Вну­трішня сторона світу», «Ліжко на трьох», «Кохання в Константи­нополі», «Російський хорт», «Скляний равлик».

 «Та в будь-якому випадку читати таку товсту книгу означає дов­го бути самому. Довго бути без того, чия присутність вам необхідна, бо читання в чотири руки ще не ввійшло в ужиток. Тому автор по­чуває докори сумління і намагається загладити свою вину. Тій пре­красній особі зі швидкими очима й лінивим волоссям, яка, читаючи цей словник і пробігаючи крізь свій страх, мов крізь кімнату, від­чуває себе самотньою, — тій особі автор радить зробити таке. Нехай надвечір першої середи місяця вона вийде зі словником під рукою до крамниці солодощів на головній площі свого містечка. Там на неї чекатиме молодий чоловік, який, зовсім як і вона, відчув себе самот­нім, згайнувавши час на читання тієї самої книги. їм слід сісти одне біля одного за кавою і порівняти чоловічий та жіночий примірники своєї книги. Вони відрізняються. Порівнявши між собою короткі, на­писані курсивом речення з останньої сторінки цього словника в жі­ночому і чоловічому примірниках, вони отримають книгу, складену в єдине ціле, як закінчену партію в доміно, і тоді вона стане їм не по­трібного. Тоді нехай вони добре вилають лексикографа, але хай роб­лять це якомога швидше, в ім’я того, що приходить потім, бо те, що приходить потім, — то тільки їхня справа, і вона найважливіша від будь-якого читання. Я бачу, як на вуличній скриньці для пошти вони розкладають вечерю і, обійнявшись, їдять у сідлах своїх велосипедів.

Утім, нехай читача всі ці інструкції не цікавлять. Він може зі спокійною совістю знехтувати будь-якими рекомендаціями і чи­тати так, як їсть, — користуючись правим оком, як виделкою, лі­вим — як ножем, а кістки кидаючи за спину...

Крім того, словник зовсім не обов’язково читати повністю, мож­на прочитати лише половину чи будь-як частину й тим задовольни­тися, що, до речі, зазвичай і відбувається зі словниками. Чим біль­ше шукатимеш — тим більше здобудеш...»

(М. Павич «Хазарський словник»)

• Особливе місце у творчості Павича посідає оповідання «Да­маскин».

Автор активно використовує факти візантійської та поствізантійської культури (будівництво     храмів по всіх християнських землях на зразок візантійських). Письменник дає можливість ви­бору шляхів читання твору на двох його «перехрестях» (у тому чис­лі на комп’ютері). Це своєрідна гра з текстом і з читачем, «відмова від монопольного права автора на істину».

Детальніше особливості твору розглянемо на наступному уроці.

АВТОБІОГРАФІЯ

Я письменник уже двісті років. Далекого 1766 року якийсь Па­вич видав у Будиму збірку віршів і відтоді вважається в колі пись­менницької родини.

Народився я 1929-го на березі однієї з чотирьох райських річок о   8.30 ранку під знаком Терезів (що передують Скорпіону), за горо­скопом ацтеків — Змія.

Перший раз мене бомбардували, коли мені минав 12-й. Удруге — коли минав 15-й. Між тими двома бомбардуваннями я вперше зако­хався та під німецькою окупацією вимушено вивчив німецьку мову. У той час я потай вивчив і англійську від одного пана, який палив запашний тютюн. Тоді ж я вперше забув французьку (потім я забу­вав її ще двічі). Нарешті в одній собачій буді, де опинився, рятуючись від англо-американського бомбардування, один колишній царський офіцер почав давати мені уроки російської мови за книжками поезій Фета й Тютчева: інших він не мав. Сьогодні вважаю, що навчання мов було для мене своєрідним перетворенням у різних чарівних звірів.

Я любив двох Йованів — Йована Дамаскина та Йована Злато­уста (Хризостома).

Набагато більше кохань я пережив у своїх книжках, аніж у сво­єму житті. За винятком того, що триває й досі. Ніч у моїх снах со­лодко притулялася мені до обох щік.

До 1984 року я був найменш читаним письменником у моїй кра­їні, а від того року й надалі — найбільш читаним.

Я написав роман у вигляді словника, другий — у вигляді крос­ворда, третій у вигляді клепсидри і четвертий — як довідник для во­рожіння картами таро. Я намагався якнайменше зашкодити людям цими романами. <...> День у день я все менше письменник своїх книг, а все більше письменник майбутніх, які, можливо, ніколи не напишу.

Як не дивно, мої книжки дотепер перекладалися 66 різними мо­вами. Коротше кажучи, я не маю біографії. Маю лише бібліографію. Критики у Франції та Іспанії зазначили, що я перший письменник ХХІ-го століття, який жив у ХХ-му, коли потрібно було доводити безневинність, а не провину.

Найбільше розчарування в житті принесли мені перемоги. Пе­ремоги не окупаються. Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою уві сні торкнувся мертвого. Я нікого не вбивав. Натомість уби­ли мене. Задовго до смерті. Для моїх книг було б краще, якби їх ав­тором був якийсь турок чи німець. Я був найвідомішим письменни­ком найупослідженішого народу на світі — сербського народу.

20. століття для мене почалося  24 березня 1999 ро­ку, коли НАТО впродовж 78 днів бомбардувало Белград та Сербію. Відтоді Дунай, на берегах якого я народився, вже не судноплавний...

Гадаю, Господь осипав мене безмежною ласкою, подарувавши мені радість писати, але такою ж мірою й покарав мене, може, саме за цю радість.

1. Творче завдання

Уявіть, що ви на презентації нової книжки М. Павича. Як би ви представили його аудиторії? Складіть невеликий усний виступ.

1. Домашнє завдання

Знати біографію письменника.

Прочитати оповідання «Дамаскин», уміти його аналізувати.

Оповідання Милодда Павича Дамаскин". " Віртуальний історизм" як характерна ознака творчості письменника.

https://www.youtube.com/watch?v=O7E6iBN1ni8